Історія Солотвинського костелу починається приблизно у середині XVII століття, з перших згадок у польських джерелах. Однак офіційно римо-католицька парафія у селищі була створена за клопотанням солотвинського старости Павла Беное у 1746 р. актом польського короля Августа ІІІ.
Існують відомості про існування парафії до 1666 р., однак костел не мав статусу парафії через відсутність належного забезпечення, а потреби осіб, які відносили себе до прихожан костелу, забезпечували отці з Надвірної. Крім того у джерелах згадується про спалення костелу під час набігу турків-османів у 1676 р. Побудовою нового храму, яка розпочалася у 1677 р. опікувався тодішній урядовець місцевого староства Житкевич, проте завершилося будівництво при іншому – Орловському. Окрім завершення будівництва собору, Орловський також сприяв будівництву дзвіниці та придбанню деякого церковного інвентарю.
У 1740 р. вже згаданий Павло Беное започаткував фінансово-матеріальне забезпечення костелу, що сприяло через кілька років офіційному заснуванню римо-католицької парафії.
Першим офіційним парафіяльним наставником костелу Непорочного Зачаття був отець єзуїт Колендовський, який правив на даній парафії в період 1747-1763 рр.
Також збереглися відомості, що під час візитації парафії у 1721 р. зафіксовано наявність 3-х вівтарів у костелі: головний – на честь Матері Божої та 2 бічні – на честь Святої Трійці та св. Антонія. Додатково зазначимо, що збереглися відомості й про те, що у 1786 р. до Костелу викупили один дзвін із Манявського Скиту, який імовірно зберігався і використовувався до моменту його закриття.
У 1807 р. в костелі провели невеликий ремонт, а майже через два десятиліття – у 1826 р. проведено реставрацію костелу та дзвіниці. Станом на середину ХІХ ст. згадується, що у костелі, крім головного вівтаря Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії було ще чотири дерев’яні бічні вівтарі: Пресвятої Трійці, св. Антонія Падуанського, Христа Розіп’ятого і Матері Божої Непорочної.
Дана будівля костелу проіснувала до 1857 р., після чого розпочалося будівництво нового костелу поруч, який простояв до моменту його розбору. Будівництво розпочалося під час пастирювання в Солотвинському костелі о.Іполита Вінницького, який прослужив до 70-х рр. ХІХ ст. Після нього римо-католицькою парафією Солотвини опікувався о.Михайло Дидик, який теж приклався до оновлення храму та парафіяльного будинку, спорудженого у 1830 р. Його наступником став о.Ян Банах, при якому у 1895 р. було встановлено новий орган.
При отцю Донату Садлейському, який душпастирював у 1898-1909 рр., парафія нараховувала від 900 до 1200 прихожан з Солотвини та навколишніх сіл. У 1910 р. його замінив о.Йосиф Ярек.
Варто зазначити, що Солотвинський костел та, відповідно, парафіяльний округ закріплений за ним, охоплював усі навколишні села з незначними змінами від 1721 р. і до закінчення Другої світової війни. Останній опис парафіяльного округу зафіксовано 1923 р., тоді до парафії належали: Бабче, Богрівка, Хмелівка, Дзвиняч, Глибоке, Глибівка, Яблунька, Космач, Кричка, Кривець, Манява, Маркова, Молодьків, Монастирчани, Пороги, Раковець, Росільна з Банею, Солотвина, Старуня, Заріччя та Жураки, приєдналися Гута і Майдан. У міжвоєнний період при парафії діяло Братство Розарію.
В роки нацистської окупації Солотвини польське населення покинуло територію громади, забравши значну частину церковного інвентарю.
У 1945 р. костел совєтськими окупантами перетворено на кінотеатр, а в період 1955-1960 рр. будівлю перетворено на шкільний спортзал, який функціонував в даних стінах до 2006 р.
У 2014 р. будівлю, через аварійний стан, було розібрано, було проведено громадське опитування і вирішено зберегти місце духовного відновлення, таким чином в 2015 р. на місці костелу відкрито та освячено статую Ісуса Христа висотою 5,9 м, яка на той час була найвищою в Україні і даний факт зафіксовано Національним реєстром рекордів України.
Костел розташовувався поміж вікових дубів, які мають охоронний статус ботанічної пам’ятки природи місцевого значення. На час його будівництва Дуби вже мали кілька століть. Станом на 2025 р. вік Солотвинських дубів межується від 400 до 800 років (найстаріший дуб має в обхваті 7,1 м). Станом на вересень 2025 р. зафіксовано такі розміри дубів (заміри розпочинаються з лівої сторони):
1-ий дуб – 5,11 м; 2-й дуб – 7,11 м; 3-ій – 4,96 м; 4-ий – 1,95 м; 5-ий – 3,27 м; 6-ий – 5,9 м; 7-ий – 2,62 м; 8-ий – 2,96 м; 9-ий – 5,05 м; 10-ий – 4,50 м; 11-ий – 4,35 м (залишився стовбур дуба); 12-ий – 5,84 м.
Існує легенда, що під даними Дубами в час національно-визвольної революції Б. Хмельницького 1648-1657 рр. зупинявся із власним військом син Богдана – Тиміш Хмельницький, який перебував у цих краях.
Впродовж 2020-2023 рр. дану локацію доповнили Хресною Дорогою із 14 стацій, ідею щодо її створення подав майстер декоративно-прикладного мистецтва житель с-ща Солотвин Сергій Гут, який є ініціатором і автором проєкту, а виконавцем іконопису Хресної дороги був відомий іконописець Прикарпаття Володимир Семчук. Це пожертва у пам’ять багатьох українських репресованих родин, які постраждали від комуністичного режиму. До створення даного проекту залучали в основному кошти підприємців та віруючих людей, які відчували внутрішню потребу підтримати даний задум, для яких Голгофа Ісуса асоціюється з Хресною Дорогою нашого українського народу.
29 жовтня 2023 р. освятив довершену Хресну дорогу Митрополит Івано-Франківської архієпархії УГКЦ Кир Володимир Війтишин.
Станом на сьогодні, це місце стало центром духовного спокою та національної пам’яті. Тут на постійній основі, в час Великого посту, проводиться Хресна дорога, зокрема й дитяча, яку молиться підростаюче юне покоління громади. Крім того в підніжжі фігури Ісуса відбуваються урочисті й пам’ятні віче: до Дня Соборності, Дня пам’яті й примирення, Дня Героїв, Дня Державності, Незалежності України, вшанування жертв Голодомору тощо. Також у цьому місці вшановують пам’ять Героїв України під час тематичних заходів, прощання із ними.
На завершення узагальнимо, що крізь віки й до сьогодні дана локація стала місцем, де усі, хто проходить попри нього, чи то місцеві жителі, чи гості громади, мають можливість зупинитися, помолитися чи просто побути у спокої та відчути силу цього місця, яке є своєрідним містком із минулого в теперішнє.
Підготувала інформаційну статтю
директор Солотвинського
базового Будинку культури
Ольга ТРЕТЬЯКОВА